Одного разу над Чорногорою зібралася страшна гроза. Небо почорніло, гори здригалися від грому, а блискавки одна за одною били в кам’яні вершини. Раптом одна з них вдарила просто у величезну скелю. Скеля розкололася навпіл, і величезні камені покотилися схилом униз.
Наступного ранку до того місця прийшов старий мольфар. Він довго ходив поміж уламками, щось шепотів і прислухався до каміння. І раптом побачив дивну річ. Серед уламків лежала «кам’яна бартка». Вона була незвичайною. Її кам’яне лезо блищало, наче в ньому застигла блискавка, а на камені виднілися дивні знаки.
Наступного ранку до того місця прийшов старий мольфар. Він довго ходив поміж уламками, щось шепотів і прислухався до каміння. І раптом побачив дивну річ. Серед уламків лежала «кам’яна бартка». Вона була незвичайною. Її кам’яне лезо блищало, наче в ньому застигла блискавка, а на камені виднілися дивні знаки.
— Відтепер ти служитимеш тільки тому, чиє серце чисте. Хто прийде з добром — той підніме тебе легко. Хто прийде зі злом, жадібністю чи зрадою — не зможе підняти тебе навіть двома руками.
Так Кам’яна Бартка отримала свою силу.
Та найбільша слава Кам’яної Бартки почалася пізніше, коли карпатськими лісами ходили опришки. Кажуть, що сам Олекса Довбуш володів нею. Коли до його загону приходив новий чоловік, Довбуш не поспішав давати йому зброю. Спочатку він випробовував його серце. Новому опришкові клали перед ноги Кам’яну Бартку й казали: — Якщо маєш силу — підніми. Один підіймав її легко. Другий ледве тримав у руках. А траплялися такі, що не могли навіть від землі відірвати. Довбуш дивився на них і казав: — Не рука слабка. Серце нечисте. І такого чоловіка до загону не приймали. Бо опришком міг стати не кожен озброєний чоловік. Опришком ставав той, хто був готовий ризикувати життям за своїх побратимів, за свою землю і за тих, хто не міг захистити себе.
Кажуть, відтоді Кам’яна Бартка ще багато разів змінювала своїх господарів. Але ніколи не переходила до рук людини зі злим серцем. Її шукали пани. Її хотіли розбійники. За неї пропонували золото. Але ніхто не зміг змусити її служити тому, кого вона не визнавала. І саме тому бартка пережила століття.
Сьогодні вона знову перед нами. Справжня чи ні — кожен вирішує сам. Але є одна річ, яку можна перевірити. Підійміть її Можливо, Кам’яна Бартка й сьогодні пам’ятає старе мольфарське закляття. Можливо, вона досі відчуває, хто прийшов із чистим серцем. І хто знає…
Може, саме серед вас сьогодні стоїть той, кого Кам’яна Бартка визнає своїм.