Легенди

Кажуть, багато століть тому, коли над Чорною Бистрицею височіли укріплені двори шляхетних володарів, біля їхніх мурів почало народжуватися нове поселення.

Кажуть, це сталося багато років тому, коли в горах люди більше вірили голосу природи, ніж словам панів.

Кажуть, що під Пнівським замком колись починався таємний підземний хід. Вів він до Надвірної, а за найсміливішими переказами — ще далі, аж до Манявського скиту.

Кажуть, у замку Куропатвів була скарбниця, про яку знали лише обрані. Вона ховалася за товстими мурами, а до неї вів потаємний хід, прокладений уночі чотирма найкращими каменярами.

Кажуть, що в ті часи, коли над Пнівським замком ще майоріли прапори шляхти, а в його підземеллях горіли смолоскипи, жив чоловік на ім'я Якуб. Ніхто не знав, звідки він прийшов. Одні казали — із Кракова. Інші — що з Карпатського села, де його батько був ковалем. А старі люди шепотіли, що Якуб народився під час великої грози, і тому ніколи не боявся ні грому, ні смерті.

Кажуть, було це в часи великої біди. На наші землі прийшли монголи. Вогонь ішов попереду їхнього війська, а за ним залишалися спалені села, зруйновані оселі та чорний попіл. Усі чоловіки, здатні тримати зброю, пішли до князівського війська — боронити рідну землю. А в поселенні залишилися лише жінки, діти та старі.

Кажуть, що ще в ті далекі часи, коли над горами стояли густі праліси, на високій горі над Чорною Бистрицею постало давнє городище. То був час, коли Галич був великим і багатим містом, а через гірські перевали пролягав важливий торговий шлях — із Галича на Угорщину. Купці везли сіль, хутра, залізо, віск та інші дорогі товари. Та разом із багатством приходила й небезпека. Тому на високій горі, звідки далеко було видно долину, збудували дерев'яне укріплення.

У давні часи, коли татарські загони часто нападали на руські землі, жив молодий шляхтич на ім’я Ян. Він був вправним воїном і мисливцем на куріпок. За це люди прозвали його Куропатником.