У замку жили пани, воїни та найближча прислуга, та місця за кам’яними стінами вистачало не всім. Ремісники кували залізо, теслярі обробляли дерево, гончарі ліпили посуд, а купці зупинялися зі своїми товарами дорогою через Покуття. Усі вони селилися поруч із укріпленням — поза мурами, на дворі.
Щодня там вирувало життя: дзвеніли молоти, скрипіли вози, пахнув свіжий хліб, а на торгах лунали голоси людей із далеких земель. Маленьке поселення дедалі зростало, обростало хатами, майстернями й крамницями.
Старі люди казали:
— Йдемо на двір, бо там уже ціле містечко живе.
Минали покоління, і слова «на дворі» дедалі частіше вимовляли як одну назву. Так, за народним переказом, і народилася Надвірна.
Та де був той славнозвісний двір, біля якого виросло місто, достеменно ніхто не знає. Одні пов’язують легенду з могутнім Пнівським замком, інші — з давнім Краснодвором. Історики й досі шукають переконливу відповідь, а переказ живе як частина місцевої пам’яті, передаючи з покоління в покоління одну з найпоетичніших версій походження назви нашого міста.