Одного разу татарська орда рушила на ці землі, спустошуючи села й несучи страх усім, хто зустрічався на її шляху. Ян зібрав невеликий загін воїнів і став на захист рідної землі.
Бій був тяжким. Ворог переважав числом, а сили оборонців танули. Та в найтяжчу мить над полем бою з’явився яструб. Птах раптом опустився на плече Яна. А в його кігтях блищала золота підкова, кінцями звернена вгору — знак щастя, перемоги та доброї долі.
Ян сприйняв це як небесний знак. Він підняв меч і повів своїх воїнів у вирішальний бій. Натхнені мужністю свого ватажка, вони кинулися вперед. Татарське військо не витримало натиску й відступило. Перемога була здобута.
За мужність і військову звитягу Ян отримав лицарський титул, а разом із ним — нове ім’я, що нагадувало про його давнє прізвисько, — Куропатва. На згадку про перемогу й дивовижний знак, що з’явився в найтяжчу хвилину, його роду було надано герб Яструбець — із підковою, зверненою кінцями вгору, та хрестом, а над шоломом постав яструб.
Минали роки.
Рід Куропатвів оселився на наших землях і став одним із впливових шляхетських родів краю, а згодом саме з цим родом пов’язують спорудження могутньої фортеці, яку сьогодні називаємо Пнівським замком. А яструб із підковою залишився символом роду.
Кажуть, що й нині, коли над старими мурами Пнівського замку сходить сонце, над руїнами час від часу кружляє яструб. Можливо, це просто птах. А можливо — дух старого лицаря Яна Куропатви, який і досі стереже свою землю.